| Баришівський край |  |
| гостьова книга | історія | фотки | мандрівка краєм | ЦЕРКВИ РАЙОНУ | Баришівка у вікпедії | офіційно | посилання на інші сайти | "Баришівка" неофіційний сайт | Баришівське благочиння |
|
Вітаємо вас на нашому сайті
Більш ніж 50 км на схід від Києва на правому березі, колись широкої і повноводної, ріки Трубіж, яка тепер схожа на канал, розташовалося невелике містечко Баришівка. Ще в давні часи ці місця не лишалися уваги людей різного роду та племені. А початок Баришівки історики знайшли в часи зміцнення і розбудови Київської Русі. Перша літописна згадка про Баруч (так колись називали Баришівку) відноситься до 1125 року. На цьому сайті ви познайомитеся з історією нашого краю, його природніми ресурсами, духовною та культурную спадщиною, а також чим сьогодні живе наш край. НАСЕЛЕНІ ПУНКТИ БАРИШІВСЬКОГО РАЙОНУ смт: Баришівка, селище: Садове, села: Бзів, Більшовик, Борщів, Веселинівка, Власівка, Волошинівка, Гостролуччя, Григорівка. Дернівка, Коржі, Корніївна, Леляки, Лехнівка, Лукаші, Лук''янівка, Мала Тарасівка, Масківці, Морозівка, Недра, Паришків, Пасічна, Перемога, Пилипча, Поділля, Рудницьке, Сезенків, Селичівка, Селище, Семенівка, Устинкова Гребля, Хлопків, Хмельовик, Червоноармійське (Бакумівка), Швачиха, Шовкове, Яблуневе, Ярешки, також в межах району розташоване місто Березань, що підпорядковується обласному управлінню. НАШ КРАЙ У ДАВНИНУ На Лівобережній Україні в Придніпровській низовині в долинах, колись досить повноводних, річок Трубіж та Недра, розкинувся наш Баришівській район. З давніх-давен луги зі соковитими травами приваблювали сюди кочівників, які охоче випасали свої стада на берегах Трубіжа, Недри та інших річок. По сьогоднішній день навколо деяких сіл нашого району, вже більше тисячі років, височіють кургани, які залишили після себе кочові племена, що тут проживали. В часи Київської Русі на території нашого району проживали поляни – найбільш розвинуте плем’я з поміж інших слов’ян. Археологи дослідили на території нашого району в долині Трубежа п’ять поселень часів Київської Русі. Серед них і поселення на місці сьогоднішньої Баришівки, учені пов’язують його з літописним Баручем, що вперше згадується поблизу Переяслава у 1125-му році. Баруч (Бароч) був заснований в період розквіту Переяславського князівства і там проживали торки – кочовий народ, який був на службі у переяславського князя. Баруч був містом-зимівником, куди із приходом зими зі засніжених навколишніх пасовиськ торки зганяли коней і тут вони знаходились до весни. На випадок військових походів – озброєні торки сідлали коней і вирушали разом з русичами боронити рубежі переяславського князівства. В зв’язку з татаро-монгольським нашестям Баруч, як і більшість руських міст, був зруйнований на початку ХІІІ століття. Відбудували Баришівку у другій половині XVI ст. козаки, селяни-втікачі і ремісники з Ходоркова, Ржищева, Дивина та інших міст і сіл Правобережжя. За часів польського панування на Лівобережжі, Баришівка знаходилась у руках то одних то інших польських магнатів. Після злуки гетьманської України з Московським царством в Баришівці поселяється переяславський полковник Родіон Дмитрашко-Райч, який збудував в кінці XVIIст. Троїцьку церкву, а в передсмертному заповіті 1705 року відписав на церкву частину своїх маєтностей. До революції в Баришівці було чотири православних храми. Найвідоміший з них це Благовіщенська церква, збудована в стилі козацького бароко у 1722 році на кошти баришівського купця Лієнка. В Благовіщенській церкві, яка стояла там, де сьогодні стоїть музична школа, знаходилась ікона великомученика Лаврентія, згідно передання ця ікона приплила по Трубіжу, приблизно в середині XVIII ст. Також існує ще одна легенда про церкву, яка пішла під землю. Згідно переказів вона стояла на іншому березі Трубіжа проти Баришівки. Про цю церкву письмових відомостей не знайдено. Що стосується Благовіщенської церкви то вона входила в число найкращих церков Лівобережжя. Цей храм був прикрасою Баришівки. Український неокласик Микола Зеров, описуючи наше містечко, назвав Благовіщенську церкву: “Гостем зі старовини, струнким бароко”. Розібрали Благовіщенську церкву приблизно у 1939 році, хоча дзвіниця пережила Велику Вітчизняну війну. Очевидці пригадують, що розібравши склеп під храмом, були знайдені останки засновників храму, як недивно, що після двохсотрічного погребіння зберігся одяг, що навіть можна було розгледіти вишиту сорочку. Але невдовзі тіла небіжчиків розсипалися на порох, чи це під дією свіжого повітря, чи сонячного світла. Це були тіла Ігнатія і Катерини Лієнко, на кошти котрих і була збудована прекрасна Благовіщенська церква. Існує передання, що подружжя Лієнків в одній зі своїх торгових поїздок натрапили на скарб. Змучені далекою дорогою, а їхали на ярмарок у Кобижчу, Лієнки стали на перепочинок і ось кінь ступивши ногою в одному місці, став провалюватися під землю, коли туди, а там скарб. Ось і вирішили Ігнатій і Катерина, що то промисел Божий і кошти, потрапивши в побожні руки, пішли на Боже діло – побудову чудового храму. Крім кам’яної Благовіщенської церкви в Баришівці було ще три дерев’яних. Троїцька церква – найстаріша парафія Баришівки заснована у XVII ст.. Стояла церква в північній частині містечка, не раз перебудовувалась, останній храм був збудований в 1893 році. До Троїцької церкви були приписані два села: Пасічна і Власівка. Також відома ще одна дерев’яна церква Преображення Господнього збудована в 1740 році, а в 1902 році на місці старої була збудована нова. До 1903 року до церкви було приписане село Селичівка. Основну частину прихожан становили жителі Липняків – передмістя Баришівки. До речі на місці Преображенської церкви стоїть наша школа, а ось той жовтий цегляний будиночок за школою, що праворуч б/к “Мрія”, то було помешкання настоятеля церкви. Успенська, невеличка дерев’яна, церква, яка стояла на кладовищі, була приписана до Благовіщенської і була збудована в 1783 році. Населення нашого краю у давнину складали різні верстви і володіли вони різними ремеслами. Проте більшість жителів Баришівщини були земельні козаки, які ніколи не були у кріпацтві і працювали на своїй землі, годуючи свої сім’ї. Після громадянської війни у 20-х роках минулого століття у Баришівці діяв літературний гурток українських неокласиків. Наше містечко вони називали “Болотяна Лукроза”, оскільки навколо Баришівки болотиста місцевість, а слово “бариш”, себто “вигода”, на латинській мові звучить ”lukros”. На протязі майже тисячолітньої історії наш край не раз зазнавав руйнації та нищення. Постійні набіги кочових племен, монголо-татарське нашестя, свавілля турок та поляків, Вітчизняна війна 1812 року, Жовтнева революція і громадянська війна, голодомор, а потім і Велика Вітчизняна війна зі своїми жахливими наслідками. Життя продовжується одні люди вмирають інші народжуються, змінюються покоління і яким завтра буде наш край залежатиме від нас. ЛУКАШІ Лукаші – село Баришівського району Київської області розташоване за 20 км на північний Схід від смт Баришівка. Через усе село з Півночі на Південь повільною течією протікає невеличка ріка Сухоберезиця. Завдяки шлюзам Сухоберезиця скоріше не ріка, а поєднані між собою ставки з повільною течією. На території села археологами виявлено поселення Пізньотрипільської і Черняхівської культур, поселення ІІ тисячоліття до Різдва Христового, а також три поселення часів Київської Русі. Село засноване родиною Лукашів – посполитими селянами з Правобережжя в кін.XVI на поч. XVII ст.ст. На карті французького інженера Гійома Боплана 1650 року, Лукаші вже були позначені. З кін. XVII ст. відома перша церква, а в 1896 році була збудована нова, яка збереглася до сих пір. В другій пол. XVII ст. в село масово підселяються земельні козаки, які до 1917 року були найчисельнішою верствою в Лукашах. Село сильно постраждало в часи Голодомору 1932-33 років, з голоду померло понад 500 осіб. На сільському кладовищі є пам’ятник жертвам голодомору. Зараз в Лукашах проживає понад 1200 осіб, діє середня школа і дитячий садок, є відділення зв’язку, два ФАПи, кілька магазинів, агрофірма, православна парафія. Функціонує автобусне сполучення зі столицею та районним центром. Село лежить на автошляху Київ – Згурівка з відгалуженням на Баришівку. Досить мальовнича місцевість і численні ставки ваблять сюди рибалок. Є перспектива розвитку зеленого туризму. Напишіть нам: baroch@ukr.net |
